Десь вітер грає на віолончелі,
Морозні пальці приклада до скла,
І ти одна в зажуреній
Замріяно схилилась до стола.
Мов раб німий на араратській
Карбує написи про подвиги царя,
Ти на папері почуттів
Переливаєш в строфи невеселі.
Ти — хвора дівчина — серед глухої
Врізаєш в вічність огненні,
Слова з прийдешніх сонячних віків,
Щоб ті слова хитали чорні трони,
Щоб їх несли з собою
Нових, непереможних Спартаків.
