Семенко Михайль

Морок
Ніч
І блисне сонце,
Зникне сну кошмар

Минулими роками, на бабусині іменини,
Було в цій хаті без ліку гостей
Як колись ждали,як прибирались до сеї днини,
І скільки подавалось печених індиківі гусей

Туман над морем зіллявся з
Зіллявся з хмарою що
І в плесках-стогонах млою
Алегрить в скелю — скоріш

Спека не можна
Давить горло
Все те ж стареньке
Охрим мій

Мені багнесь заплющити очіщоб тихо і мовчки
Не мислить не бачить не чутитільки страждати
Тільки страждати і думать про неїі думать про
Про вії про

Чи бачив хто, як сліпнуть
І серце розпадається, надвоє розколене
І коли вирисується воно зі стуми
Це ж жах, коли побачить, що воно — оголене

Вабить мене в краї незнані
В царство ледяних шпилів і червоної
Через плечі віків озирнулась до мене
Душу пестять образи

Кохання, кохання
Що за штукенція
Молекул, атомів прочування,
Одухотворена інтерференція

Студіює
Мій антиквар
Чому скрізь
І все марно

Мої неіснуючі
Образи моїх
Як комічно ми
Який чудний на вас

Люблю мідяні звуки
Зачуваю
Сурми
Кларнети

Цілий день в піднесенім
В штучних рухах на блідім
Цілий день хтось плакав що не має
Не