Семенко Михайль

Липне грязюка до ніг над
Після дощу.
Кинув у воду капусти качан,
Кричу.

Нас затримали смуги
На мармурових східцях.
Нас зустрічали акорди
І менует без кінця.

Осінні скрипки в саду оркестру
То кохання моє, моє кохання —
Люди озброєні мрії озброєні мови
А у мене тільки затопленістьтільки

Багнеться
Кондуктором на товаровому
В похмуру
Темну

Пройшло 5 веселих трамваїв.
Вас нема.
Ах, як зимно на розі чекати в маї,
Коли в серці пустка німа.

Пустіє між
І щовечірньо осінь ходить над
Зорі холонуть.
Звідки звідки ти вітре холодний?

Вона живе і досі невже і я
Я бачив її коси фіалки рву.
Десь у рові зеленім і її
Лежить у мене на плечі легка

Минулими роками, на бабусині іменини,
Було в цій хаті без ліку гостей.
Як колись ждали,як прибирались до сеї днини,
І скільки подавалось печених індиківі гусей.

Без сонця жити я не
Стерпіть не можу я холодних
Я сонцекров люблю і в крові
І знову сонце в кровофарбах

Ах, розумієте — нудьга наринула
Що я не такий, як всі.
Ночі опошлені доля
У парку з серцем наодинці.

Вечір охоплює далі
Гори окутує в сині
Тони прозорі сухі і
Плинучий в сутінь спів колисанки.

Я на страждання тебе веду
На повільне згорання.
Вибухнемо на прощання
Так написано на роду.

Годі.
Ви бачили жовтий плакат?
Все пережите лишається насподі,
Запалюється Завтра без жалів і страт.

Я буду великим скрипникомі поїду в
Місяців два поживу на золотім прибережжі.
А може буду вестисекунду оркестру
І всі мої скрипницькі мрії —прості подвійні ноти й арпеджі.

Облуплені стіни з червоними віконницями.
Тротуар, похилений до канавки.
Запнуті газом, красуні синіють
Перед дверима галантерейної лавки.

Чому я веселий коли знаходжу
Закоханий в павзи я люблю павз дивну
Я захвату лірик поет буйних павзміж віршем і
Я мрійник фантаст ще більше ще

Бухта зачовнена й жвава.
Катери воду січуть.
Як стогнуть сирени і давлять.
Шумують гвинти у вирах.

Лютий.
Лютий.
Лютий.
Одинадцяте число.

Я з Вами розстанусь і буду десь в Чікагочи
І там капризна доля може зв’ести нас.
Я буду вагоноводом на трамваї,улиці будуть димні і хмурні
І раптом я зобачу між пасажирів Вас.

Не жалкуй, що мій будинок
Не турбуйся про звіт.
Бо не я сам — спалений,
Зі мною падає цілий світ.

І Паганіні і
Схиліться до душі
Бо почуття такі
Бо почуття такі

Було біля моря весело,
Цокотіли камінці.
Так легко гнулись
У міцній руці.

Я про тихі тіні
І про боязну в серці
На цих струнах я
Доки їх не

Крила білі, загострені льотно
Крила смілі
Розалінди
Оескезені знов