Межа
По рівній грані двох світів ідеш,
Що, наче скло, невидима і гостра
І тягне, рве глибинами без
Одкрите серце ненаситний простір
По рівній грані двох світів ідеш,
Що, наче скло, невидима і гостра
І тягне, рве глибинами без
Одкрите серце ненаситний простір
Не сняться літа дитинні,
Не маряться дні юнацькі
Дівчата з горбів
Давно не сходять до танцю
Давнім трунком, терпкістю
Ці — і кров, і смерть
Небо — княжі київські емалі
Небо знову — твердь
Душа відділилась від
Ще там, на майдані міськім
Врочиста така, білокрила,
Літає і в’ється над ним
Нащо слова
Ми діло несемо
Ніщо мистецтво і мана теорій
Бо ж нам дано знайти життя
Хтось метнув неминучу стрілу
Захиталось струнке оперіння,
І, негаданий креслячи лук,
Під ногами тікає каміння
Вітри од краю до краю,
Од рана до рана дмуть
Дерева, дахи зривають,
Пісок і тріски несуть
Ольжич Олег – Незнаному воякові (уривок з редакції 1935 року)IЧитайте газети при тихім вікні,
Впивайтесь ясним каламутом
І як не зірвуться ці лагідні дні,
Не крикнуть розпучливо-люто
Л
МосендзовiПоважна мова врочистих вiтрин
Уривчастi передвiку аннали
— Ми жали хлiб
За нами розгубленість мертва,
Де страх і покора — закон
Там втрат не буває, де жертва
Здобутий в огні бастіон
Давно ріка вернула в береги
Давно нора засипалася в
І місто мовчки зводить
Вали із частоколами колючі
До дзвінкого
З шумом балю в
Я збігаю по терасах,
По розсипаній жорстві