Ольжич Олег

Ольжич Олег – Незнаному воякові (уривок з редакції 1935 року)IЧитайте газети при тихім вікні,
Впивайтесь ясним каламутом
І як не зірвуться ці лагідні дні,
Не крикнуть розпучливо-люто

Сестра, а другому — мати
Містечко — як сіра твань
Товаришу мій, брате,
Горіння одних бажань

На горі під лісом — біла хатка
Біла дівчина виходить, біла цятка
Над горою вдень шовкове
Як воно, шовкова в грудях туга)

Є
П
Поцілуєш, різко і суворо,
А в очах — морозяна блакить,

За нами розгубленість мертва,
Де страх і покора — закон
Там втрат не буває, де жертва
Здобутий в огні бастіон

По рівній грані двох світів ідеш,
Що, наче скло, невидима і гостра
І тягне, рве глибинами без
Одкрите серце ненаситний простір

Давно ріка вернула в береги
Давно нора засипалася в
І місто мовчки зводить
Вали із частоколами колючі

Не сняться літа дитинні,
Не маряться дні юнацькі
Дівчата з горбів
Давно не сходять до танцю

Притулене тут під горою
Спокійне Підзамчя усе
Лиш вітер стрімкою
І хмари, і зорі несе

Знов вітри над землею,
І блакить, і розриви, і
Сонну землю черкає
Смерть черкає крилом голубим

Годi
I лiру кидаю на барсову шкуру
Серце ледаче давно — як фiал без вина
Пiнявий трунок щасливо допито до дна,

Ольжич Олег – Незнаному воякові (уривок з редакції 1940
Багато нам вогників кволих
На всяких трясовинах квітло
У мряку сьогодні й