Ольжич Олег

Ольжич Олег – Незнаному воякові (уривок з редакції 1935 року)IЧитайте газети при тихім вікні,
Впивайтесь ясним каламутом
І як не зірвуться ці лагідні дні,
Не крикнуть розпучливо-люто

Сестра, а другому — мати
Містечко — як сіра твань
Товаришу мій, брате,
Горіння одних бажань

На горі під лісом — біла хатка
Біла дівчина виходить, біла цятка
Над горою вдень шовкове
Як воно, шовкова в грудях туга)

Приxодили
Стрічали шану й страх,
Здолавши багна, пущі і вертепи
Приносили в приплющених

Похмурий день зачаївся в туманi
Над бродом ржуть, полохаючись, конi
Мiй меч бренить, та чую, що на гранiМене не зрадять крицевi долонi
Учора твердо так, без

По рівній грані двох світів ідеш,
Що, наче скло, невидима і гостра
І тягне, рве глибинами без
Одкрите серце ненаситний простір

Давно ріка вернула в береги
Давно нора засипалася в
І місто мовчки зводить
Вали із частоколами колючі

Не сняться літа дитинні,
Не маряться дні юнацькі
Дівчата з горбів
Давно не сходять до танцю

За нами розгубленість мертва,
Де страх і покора — закон
Там втрат не буває, де жертва
Здобутий в огні бастіон

Притулене тут під горою
Спокійне Підзамчя усе
Лиш вітер стрімкою
І хмари, і зорі несе

Є
П
Поцілуєш, різко і суворо,
А в очах — морозяна блакить,

Хтось метнув неминучу стрілу
Захиталось струнке оперіння,
І, негаданий креслячи лук,
Під ногами тікає каміння

Знов вітри над землею,
І блакить, і розриви, і
Сонну землю черкає
Смерть черкає крилом голубим

Годi
I лiру кидаю на барсову шкуру
Серце ледаче давно — як фiал без вина
Пiнявий трунок щасливо допито до дна,

Ольжич Олег – Незнаному воякові (уривок з редакції 1940
Багато нам вогників кволих
На всяких трясовинах квітло
У мряку сьогодні й

Душа обважніла, як жорна,
В полоні страшного і злого
Земля благодатна і
До решти знеснлила ноги