Ольжич Олег

На горі під лісом — біла хатка
Біла дівчина виходить, біла цятка
Над горою вдень шовкове
Як воно, шовкова в грудях туга)

М
А
Тисячолітній, дужий
Один віддав його залізні риси,

Душа обважніла, як жорна,
В полоні страшного і злого
Земля благодатна і
До решти знеснлила ноги

По рівній грані двох світів ідеш,
Що, наче скло, невидима і гостра
І тягне, рве глибинами без
Одкрите серце ненаситний простір

Ольжич Олег – Незнаному воякові (уривок з редакції 1935 року)IЧитайте газети при тихім вікні,
Впивайтесь ясним каламутом
І як не зірвуться ці лагідні дні,
Не крикнуть розпучливо-люто

Давнім трунком, терпкістю
Ці — і кров, і смерть
Небо — княжі київські емалі
Небо знову — твердь

Нащо слова
Ми діло несемо
Ніщо мистецтво і мана теорій
Бо ж нам дано знайти життя

Вітри од краю до краю,
Од рана до рана дмуть
Дерева, дахи зривають,
Пісок і тріски несуть

Знов вітри над землею,
І блакить, і розриви, і
Сонну землю черкає
Смерть черкає крилом голубим

Л
МосендзовiПоважна мова врочистих вiтрин
Уривчастi передвiку аннали
— Ми жали хлiб

За нами розгубленість мертва,
Де страх і покора — закон
Там втрат не буває, де жертва
Здобутий в огні бастіон

Давно ріка вернула в береги
Давно нора засипалася в
І місто мовчки зводить
Вали із частоколами колючі