Хвильовий Микола

Присвята
Громи… а може, й не громи
…вози у північ брукувалиі з’їхали на грунт
Навіяв вітер тишу

Я із жовтоблакиття
На фабричний димар зліз
Журавлиних пісень моїх
По цехах розставляю — скрізь

Блакитний мед до уст прилип,душа — метелик колекційний,приколена натхненням до небес
Антени… ах
цікаво… ах
Блукав і там над містом місяцьі до піщаних берегівтріпотно кораблі тяглися,а в щоглах кубливсяуламок бурі

Я тепер покохав городтак весняно, як дуб цвіте
Вже не ляже на скроню скороцей прекрасний безмежний степ
Не піду на стіжки сінаі забуду озерну косу,де ширяв неможливо синіймоїх дум і мрій лосунь
Я тепер не той, що в юність

Ах, як мертво навкруги, як мертво,
Запеклися на залізі уста іржі,
Пеленає революції мовчазні
Моїх думок розпатланий кужіль

Гість-веснянка
Гість-веснянка
І полетіло по покрівлі злото
Цвіте глодом

Увечері проходжу по майданахі гамір залишаю позаді
І слухаю (за містом, на горі),як шелестить траваі коні хвиль басуютьна за
водях рікимовчазної
І от —тривога, коні, зойкчаїний,і бунтом пахне баговиння