Хвильовий Микола

Цок
Цок
по
На підошві стежки дві

Та невже ніколи не
Ці шляхи, цю тирсу, широчінь,
Не заб’ю в собі зміюку люту,
Що хитренько про степи сичить

Вечір
Іду я додому, на захід, в посьолок
Болять
І хмари по небу накупчились в сволок,

Блакитний мед до уст прилип,душа — метелик колекційний,приколена натхненням до небес
Антени… ах
цікаво… ах
Блукав і там над містом місяцьі до піщаних берегівтріпотно кораблі тяглися,а в щоглах кубливсяуламок бурі

Я із жовтоблакиття
На фабричний димар зліз
Журавлиних пісень моїх
По цехах розставляю — скрізь

Поле
Шляхи
Могилиі чебреці, чебреці
Ліс, цукроварні, села,ніж і одріз у руці

Ах, як мертво навкруги, як мертво,
Запеклися на залізі уста іржі,
Пеленає революції мовчазні
Моїх думок розпатланий кужіль

На мінори розсипалась мряка,
І летить з осики лист,
Але серце моє не заклякло,
Не замовкло, бо я — комуніст

В коксовій пічці
В лютій, палкій
Спеки шаленої
Друзі

Увечері проходжу по майданахі гамір залишаю позаді
І слухаю (за містом, на горі),як шелестить траваі коні хвиль басуютьна за
водях рікимовчазної
І от —тривога, коні, зойкчаїний,і бунтом пахне баговиння

Присвята
Громи… а може, й не громи
…вози у північ брукувалиі з’їхали на грунт
Навіяв вітер тишу

Не шкодуй, моя мила мати,
Що я степ рясний залишив
Я говірку свою
Заплітаю в русявий кужіль1