4 min read
Слушать

Трамвайний лист

Поспішала кудись на мітинг,вже смеркало і люкси цвіли,і здавалось: в далекім століттінедалеко трамвай плив.

Погасала прозора осінь,і бадьоро дзвенів крок.

Я чомусь одкидала косий почувала: бунтує кров.

Повернула до трамвая круто,раптом стала: що таке?

На ганку стоїть не кондуктор,а мій милий зняв кашкет.

Так і кинулась я на

Але ні, то був не ти:мій коханий ще більш білолиций,мій коханий ще більш молодий.— Прошу квиток? — Нате! —я сказала (народ шумів)і поставила раптом дату— на листі — тобі.

Пишу на коліні, в вагоні(кондуктор знов пройшов), —туди, на твої льони,де ти кажеш — «так хорошо».

Пишу я тобі про радість,про вечірній присмерк в огнях(і до речі: без тебе гратирозлетілися в два дня),я побачила східний городі японські вітрини крамниць.

Це далеко краще за мореі твої вечорниці.

Така логіка тих, що мріютьпро сади химер в цвіту:коли треба, то зробиш з повіїкабріолети золотих дум.

Така логіка тих, що знають,як за смертю йде життя:це ж вони золотими снамипрозаїчні болота мутять.

Отже, друже, пишу в вагоніпід духмяний електричний шумі плюю на твої льони, —це від серця тобі кажу.

Зараз трамвай підходитьдо стоянки (горить ліхтар).…між іншим: попала в ботина центральній станції

Задзвенів, підлетів, зупинився,виходять, входять, ідуть,і здається, що все це сниться,що я в прекраснім бреду.

Звякнув різко дзвоник,мій кондуктор: — Ваш

Тоді знову виринає й тоневечірніх годин манто.

IIТи писав мені: що то буде,коли завагітнію

Але це ж, мій коханий, будень,сірий, нудний яв.

Твого сина (дочку, може?)однесу я в третій інтернат,а ти пришли мені кошиквиноградного вина.

Буду така вдячна,цим і забудемо нашу связь.

Слово честі: за тим не плачу,що ти мене взяв.

А з тієї полинної ночі,коли в стрісі стримів молодик,зараз тільки темні клоччя,що летять сюди й туди.

Все забула, бо треба забути,як не бачу й зруйнований млин:це була узамітна сутіньі під нею — вдвох — ми.

Пам’ятаєш «часи пантеїзму»на могилах (оселі, ріка).

Я дала тобі душу чисту,коли ти мене там погукав.

А що далі?

Абстракція — тільки,голубої тоски

Я і досі чую крики,ти до мене: «ага!

Пам’ятаєш мої розмовипро комуну загірних людей?

Ти тоді позіхав від утомиі казав: «не те! не

І тоді я пішла від тебеі до тебе вже не прийду,бо ніколи серед

Не найду свою мету.

IIСкоро станція, там вилізати,і спішу я кінець

Я працюю тепер у Радіі цікавлюсь, де ж — ти?

Ти питаєш, чи я марксистка?

Не скажу тобі: «так,

Комунарка я… щось близько…як ти кажеш,біля державного пайка.

І тебе уявляю зараз,як — порожній гнилий смішок,і не дивно: ти ж жив на базаріі від мене давно одійшов.

А втім, я забігла далеко,не про це я хотіла

От і маєш: жодної спеки,а пройшла така

Мій кондуктор біля мене знову,та не в ньому справа, кажу:я нарешті найшла те слово,що родив його буйний шум.

Це, власне, не слово — легенда.

Прекрасна легенда з легенд.

Її розказав мені Тенда,в перекладі (з скіфської) Генд.

Про синій вечірній город,де вічно кричить муедзин,що в нім мінарети — гори,що в нім, як симфонія, дзвін.

Найшла, хоч і довго шукала,ці сині оселі

І там, де блукають шакали,я вже бачу вітчизни ескіз.

Геніальне азіатське місто(без бруду, без повій, без брехні).

У ніч засурмить вісті,що гряде останній гнів.. . . . . . . . . . . . . . .

Тепер бачиш моє лихо,це не лихо — сміх

Не турбуйся, що під серцем тихоповернувся твій син.

Йому ліжко найду в інтернаті,та тобі от вже місця

Тисну руку.

Прощай, мій завзятий,проживу я й сама.

IVТрамвай зупинився.

Досить.

Кондуктор у присмерку

Мене зустрічає не осінь,а тільки осінні сни.

0
0
317
Give Award

Хвильовий Микола

Стихи Миколы Хвылевого. 1 декабря 1893 года — 13 мая 1933 года. Украинский поэт, прозаик, публицист. Основоположник настоящей новой украинской п…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Сознание
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+