На верхів’я

Греби, весляре, на верхів’я!

Король-весляре, на верхів’я!

В люстерці гроз,в люстерці снів,в люстерці гроз безмежних.

Король-весляре, гей, блиснив люстерці гроз безмежних.

Ой, покотись надхмарним покотом,що буйний грім.

Загогочи скаженим рокотом,що буйний грім.

Та закувала чуйна хмарай заплакали дощі,пішли отари— попливли,а потім сипалась вода.

Невже вгамує перший шквалшалений подих бій-вітрів,коли тендітна пані-тишаза ними йде?

Греби ж, весляре, вище, вище.

І з тріском бунт! і з тріском стріл!?

І знову зорі — в метеори.