Весняні квартали.
Ріг.
Моя сестра
Вечоріє.— Беріть мене всі —для васфльондра1 я.
В ліхтарях червонихвідблиски крові —це юнача кров— моя.
Йдіть на моє лоно,лоно у квітках,зазоріє в персах,в голову туман…мріяв і
Росте жага.
В заулках метушаться кнури.
Печуть, печуть
Стьожки підфарбованих брів.
На банях церков присмерк.
В очах умирає день.
Конуси.
Квадрати.
Призми.
Б’є.
Гуде.
Місто.. . . . . . . . . . . .
Крізь корину землі,у глибінь,де гамула задихаласьважко,ватажки моїх думпобрели,
Сутеніло у надрах…тім’я
І конало тремтіннянадземнена мережці зітхань.
Два кроти із жагоювелетенського жахуссали кров один з одноготам.
То був герць за самицюнезрячу.
От нарешті один перемігі пожер супротивникахутко,далі ліз у кубло до гарячоготілаі — насів.
Я на полюс летів!
Я на полюс летів,де на кригу бамбулиз океану вилазили— злучка.
Чорноброва запашна
Я! кинула в нашу бурю радістьі на інтернаціональні позиціїположила свого серця шмат.
Тато мій сухітний
Пам’ятаєте в огняній
Думала про первістку весни,дрімала на зоряній скелі.
Прийшла вона, метелиця-завірюха,зашугала по кварталах темних,і я, вулична шлюха, —віддалась революційному
Тепер —ліхтарня гасне.
Тремтіння…
Летять сонячні
Земле кохана!
Скільки тих
Підемо, товаришу, шляхом,де купчиться над головою грімі майорять прапори в очах.
Далеко, брести далеко,багнети терору на путістережуть,але під браму
З тобою, вітре, побіжу!
З тобою, вітре, побіжув діадемі червоного страждання.
Гей, ти, буржує!
Я дочка робітничого повстання.
IIВ присмерках казарми.
Біля воріт червоногвардієцьвартовий.— Моє серце з вами —я уже не повія.
Але боюся йти.
Прислухаюсь.
На моїй тротуарній душі сніг.
А в грудях лебеді ховаютьсвої берегові пісні.
І мріями на край світа линупо дистанції нахабної мети.…присідають минулого тіні…за будинки хвости.
Підійшла.
Знизила вії…очі світової революції гостро —ти?
Я!
І перейшла поріг.
Біля мене вітер пробігі —зник.
IIМої рідні заводи,а під небом зимовим списи.— До полків!
До загонів!— Всі!
Я завагітніла зорею,вже під ребром усміх лоскотав —то на горизонті кубливсянаш жіночий молодий світанок.
І пішла поперед усіх,одгетькуючи міщанське щастя,що так довго, безмежно довгороздирало життя на частки.. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ой ти світе бурхливий!
Я вільна!
Я скину подвійну
Б’ються об мури хвилі,а я на сріблястім
Б’ються об мури хвилі —бурі,
Слухайте — я — Мадонна,
Спас унизу живота,тільки у мріях на льонивін, фантазійний, злітав.
Слухайте — я — Мадонна,плоть моя щира спіє,син мій приїде — чекайте! —син, кучерявий Месія.
П р о к л а м а ц і я
Трудівниці всього обширу!
До вас моя прокламація.
Візьміть мого протесту бунт.
Вам правди огризки сняться,я чую, як зоряні віки гудуть.
Доволі продавати тілобіля церковного і вашої сім’їпрестолу.
Дивіться, вже завеснілона межах ясного кохання.
Це кажу я, колишня шлюха,вам, проститутки без формальноїпроституції,бо мої жіночі рухипричастилисьдо нашого визволення революції.
Я кличу вас — чуєте? — кличу!
Порвіть ланцюги самиці —ви будете вільні двічіскладати натхненні гімни,ви будете вільні двічі —нестримні!
Ви бачите там — метеори,вони припадуть на
Плюньте у вічі «вчора»під гоготіння
Це кажу я, колишня шлюха,вам, проститутки без формальноїпроституції,бо мої жіночі рухипричастилисьдо нашого визволення революції.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
IV. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Уперті буйволи копитами баскимиодбили заклик мій — атака нанівець.
Але в просторах він летить, не згинув —перед очима мерехтить нове.
Уперті буйволи — породження самиці,повстали чередою на всіх шляхах,заплуталась в віках свідомість — буйволиця —— Махай!
І я… ах, згортаю крила,примруживши себе, як сива далечінь,у мозок уп’ялись шаленства стрілиі брязкотять передчуття мечі.
І знову ясама.
VПовз паланок м’єї мукиза сопілкою сумнів: —над офірою тихенькооксамитом темна ніч.
Грають лози-верболозив зоряницях
Я б хотіла так далеко,де в веселці смолоскип.
Біля тину голубоговідкіля цей тічки рев?
Отерорте ж і кохання,кришталева рветься плоть!
Повз паланок м’єї мукиза сопілкою сумнів.
Грають лози-верболози —оксамитом темна ніч.
VIГей, херувими і серафимиусіх раїв!
Сідайте на оксамитові килимив туман.
Ще прийде часна вас.
Шугає, шугає курява.
Не революція — зима…стою обурена…тьма.
Шугає, шугає курява.
Він, білий сміх…стоїть обуренийтовариш мій.
Шугає, шугає курява,світи мете…стоїть обуренийі ворог степ.
Гей, херувими і серафими,прокляття
Так інтродукціяв туман.
IIПлоть моя!в гареми атмосфернесу тебе у чашіз фабричних врат.
Ти заспіваєшна синім пароплаві:— Я не сама!— Я не сама!
О вітре!
О любий раві!2Я перейду весну кошачуі знову свій сміх
О сине мій!
О сине мій!
Я — Магдалина!
Ти — Палій.
Удар смичком — я хочу з вітром……у вільний дух і плоть повірте!
Горить, пашить на небі кокс,і запланетився мій поклик.
Я вірю в сяйво Волосожара —і вже бредуть понуро вовки,я вірю в електричний блиск —і наречений кличе нас.
Я бачу —вже здихають хмарибезцвітні маси.
IIП р о к л а м а ц і я
Товариші комуністи!
Станьте зі мною поручі знову в сурми:— Меч!
Іде мій ворог —буденний час.
Лишень від васчекаю я порадиі оборони.
Ах, зоря моя так стогне-стогне:піщаная пустеля без води.
Мій дух не запалив світанком тіло,і тіло знову ссуть кроти.
Я ваша матір і сестра,лежу у пристрастібрудних обіймах.— Ганьба землі!
Ану-бо, крик в повітря:— Повстаньте всі!
Наш дух не знав іще руїни,так буйно рух ще не косив.
Гей, революцію для духа!
Так вам говоритьколишняшлюха.
IXЩе не видко нікого на тирсіпоза плесами соняшних вод,і зажурний в провалля схиливсясподівання жіночого гльод.
На межі з запитанням
Хай вам флюгером плоть буде?.— Я не хочу лишень окотиться,— Я не хочу цього й для людей.
Хто з вас знає смак терору,побував у безодні громів?
Я дивлюсь швидкольотним зоромне на сотні — мільйони миль.
Для мандрівника моря во?ди,громовиці, жах, смерчі? —для воскресшого тільки польотиіще далі, туди, вдалечінь.
Так навіщо ж на мить зупинятись,не сказати, що плоть, а що — дух.
Я, сестра і скорботная матір,із журбою своєю бреду.
XТа ні!промайнуть синьоокі сни.
Але й не прокинеться
Не забризкають мою спідницютротуарипід крапання осінньої мжички.
Не піду я віяти повієюпо проспектах, по мостах.
Забита моя доля шлюхирухом.
Я дивлюсь на вас —на вас, проституткибез формальної проституції.
І мені робиться так зимно,як на розі льодової ночі.
Я іду тоді до брами заводу,бо підсніжники нашої веснизапахнутьв ранковім диму праці.
Чуєте заліза лязг?
Виковують нашу подвійну волю,скидають з нас подвійну
І нарешті заблакитніє органно:— Радуйся, плоть моя!
Радуйся!. . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . .— Вільний дух спішить до плоті —так синтез в істоті.
