6 мин
Слушать

Поема моєї сестри

Весняні квартали.

Ріг.

Моя сестра

Вечоріє.— Беріть мене всі —для васфльондра1 я.

В ліхтарях червонихвідблиски крові —це юнача кров— моя.

Йдіть на моє лоно,лоно у квітках,зазоріє в персах,в голову туман…мріяв і

Росте жага.

В заулках метушаться кнури.

Печуть, печуть

Стьожки підфарбованих брів.

На банях церков присмерк.

В очах умирає день.

Конуси.

Квадрати.

Призми.

Б’є.

Гуде.

Місто.. . . . . . . . . . . .

Крізь корину землі,у глибінь,де гамула задихаласьважко,ватажки моїх думпобрели,

Сутеніло у надрах…тім’я

І конало тремтіннянадземнена мережці зітхань.

Два кроти із жагоювелетенського жахуссали кров один з одноготам.

То був герць за самицюнезрячу.

От нарешті один перемігі пожер супротивникахутко,далі ліз у кубло до гарячоготілаі — насів.

Я на полюс летів!

Я на полюс летів,де на кригу бамбулиз океану вилазили— злучка.

Чорноброва запашна

Я! кинула в нашу бурю радістьі на інтернаціональні позиціїположила свого серця шмат.

Тато мій сухітний

Пам’ятаєте в огняній

Думала про первістку весни,дрімала на зоряній скелі.

Прийшла вона, метелиця-завірюха,зашугала по кварталах темних,і я, вулична шлюха, —віддалась революційному

Тепер —ліхтарня гасне.

Тремтіння…

Летять сонячні

Земле кохана!

Скільки тих

Підемо, товаришу, шляхом,де купчиться над головою грімі майорять прапори в очах.

Далеко, брести далеко,багнети терору на путістережуть,але під браму

З тобою, вітре, побіжу!

З тобою, вітре, побіжув діадемі червоного страждання.

Гей, ти, буржує!

Я дочка робітничого повстання.

IIВ присмерках казарми.

Біля воріт червоногвардієцьвартовий.— Моє серце з вами —я уже не повія.

Але боюся йти.

Прислухаюсь.

На моїй тротуарній душі сніг.

А в грудях лебеді ховаютьсвої берегові пісні.

І мріями на край світа линупо дистанції нахабної мети.…присідають минулого тіні…за будинки хвости.

Підійшла.

Знизила вії…очі світової революції гостро —ти?

Я!

І перейшла поріг.

Біля мене вітер пробігі —зник.

IIМої рідні заводи,а під небом зимовим списи.— До полків!

До загонів!— Всі!

Я завагітніла зорею,вже під ребром усміх лоскотав —то на горизонті кубливсянаш жіночий молодий світанок.

І пішла поперед усіх,одгетькуючи міщанське щастя,що так довго, безмежно довгороздирало життя на частки.. . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ой ти світе бурхливий!

Я вільна!

Я скину подвійну

Б’ються об мури хвилі,а я на сріблястім

Б’ються об мури хвилі —бурі,

Слухайте — я — Мадонна,

Спас унизу живота,тільки у мріях на льонивін, фантазійний, злітав.

Слухайте — я — Мадонна,плоть моя щира спіє,син мій приїде — чекайте! —син, кучерявий Месія.

П р о к л а м а ц і я

Трудівниці всього обширу!

До вас моя прокламація.

Візьміть мого протесту бунт.

Вам правди огризки сняться,я чую, як зоряні віки гудуть.

Доволі продавати тілобіля церковного і вашої сім’їпрестолу.

Дивіться, вже завеснілона межах ясного кохання.

Це кажу я, колишня шлюха,вам, проститутки без формальноїпроституції,бо мої жіночі рухипричастилисьдо нашого визволення революції.

Я кличу вас — чуєте? — кличу!

Порвіть ланцюги самиці —ви будете вільні двічіскладати натхненні гімни,ви будете вільні двічі —нестримні!

Ви бачите там — метеори,вони припадуть на

Плюньте у вічі «вчора»під гоготіння

Це кажу я, колишня шлюха,вам, проститутки без формальноїпроституції,бо мої жіночі рухипричастилисьдо нашого визволення революції.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

IV. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Уперті буйволи копитами баскимиодбили заклик мій — атака нанівець.

Але в просторах він летить, не згинув —перед очима мерехтить нове.

Уперті буйволи — породження самиці,повстали чередою на всіх шляхах,заплуталась в віках свідомість — буйволиця —— Махай!

І я… ах, згортаю крила,примруживши себе, як сива далечінь,у мозок уп’ялись шаленства стрілиі брязкотять передчуття мечі.

І знову ясама.

VПовз паланок м’єї мукиза сопілкою сумнів: —над офірою тихенькооксамитом темна ніч.

Грають лози-верболозив зоряницях

Я б хотіла так далеко,де в веселці смолоскип.

Біля тину голубоговідкіля цей тічки рев?

Отерорте ж і кохання,кришталева рветься плоть!

Повз паланок м’єї мукиза сопілкою сумнів.

Грають лози-верболози —оксамитом темна ніч.

VIГей, херувими і серафимиусіх раїв!

Сідайте на оксамитові килимив туман.

Ще прийде часна вас.

Шугає, шугає курява.

Не революція — зима…стою обурена…тьма.

Шугає, шугає курява.

Він, білий сміх…стоїть обуренийтовариш мій.

Шугає, шугає курява,світи мете…стоїть обуренийі ворог степ.

Гей, херувими і серафими,прокляття

Так інтродукціяв туман.

IIПлоть моя!в гареми атмосфернесу тебе у чашіз фабричних врат.

Ти заспіваєшна синім пароплаві:— Я не сама!— Я не сама!

О вітре!

О любий раві!2Я перейду весну кошачуі знову свій сміх

О сине мій!

О сине мій!

Я — Магдалина!

Ти — Палій.

Удар смичком — я хочу з вітром……у вільний дух і плоть повірте!

Горить, пашить на небі кокс,і запланетився мій поклик.

Я вірю в сяйво Волосожара —і вже бредуть понуро вовки,я вірю в електричний блиск —і наречений кличе нас.

Я бачу —вже здихають хмарибезцвітні маси.

IIП р о к л а м а ц і я

Товариші комуністи!

Станьте зі мною поручі знову в сурми:— Меч!

Іде мій ворог —буденний час.

Лишень від васчекаю я порадиі оборони.

Ах, зоря моя так стогне-стогне:піщаная пустеля без води.

Мій дух не запалив світанком тіло,і тіло знову ссуть кроти.

Я ваша матір і сестра,лежу у пристрастібрудних обіймах.— Ганьба землі!

Ану-бо, крик в повітря:— Повстаньте всі!

Наш дух не знав іще руїни,так буйно рух ще не косив.

Гей, революцію для духа!

Так вам говоритьколишняшлюха.

IXЩе не видко нікого на тирсіпоза плесами соняшних вод,і зажурний в провалля схиливсясподівання жіночого гльод.

На межі з запитанням

Хай вам флюгером плоть буде?.— Я не хочу лишень окотиться,— Я не хочу цього й для людей.

Хто з вас знає смак терору,побував у безодні громів?

Я дивлюсь швидкольотним зоромне на сотні — мільйони миль.

Для мандрівника моря во?ди,громовиці, жах, смерчі? —для воскресшого тільки польотиіще далі, туди, вдалечінь.

Так навіщо ж на мить зупинятись,не сказати, що плоть, а що — дух.

Я, сестра і скорботная матір,із журбою своєю бреду.

XТа ні!промайнуть синьоокі сни.

Але й не прокинеться

Не забризкають мою спідницютротуарипід крапання осінньої мжички.

Не піду я віяти повієюпо проспектах, по мостах.

Забита моя доля шлюхирухом.

Я дивлюсь на вас —на вас, проституткибез формальної проституції.

І мені робиться так зимно,як на розі льодової ночі.

Я іду тоді до брами заводу,бо підсніжники нашої веснизапахнутьв ранковім диму праці.

Чуєте заліза лязг?

Виковують нашу подвійну волю,скидають з нас подвійну

І нарешті заблакитніє органно:— Радуйся, плоть моя!

Радуйся!. . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . .— Вільний дух спішить до плоті —так синтез в істоті.

0
0
196
Подарок

Хвильовий Микола

Стихи Миколы Хвылевого. 1 декабря 1893 года — 13 мая 1933 года. Украинский поэт, прозаик, публицист. Основоположник настоящей новой украинской п…
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Сегодня читают
Ryfma
Ryfma - это социальная сеть для публикации книг, стихов и прозы, для общения писателей и читателей. Публикуй стихи и прозу бесплатно.