Ох, нарешті!.
Прокотилась!.
Гармати грому вдалечінь,
Нема хмарин важкого тіла,
І бавиться, і бавиться відмолоділа
І тільки іноді
Від
По обрію там низько-низько,
Неначе крила золотих пташин.
Басейну бовна
Рядниною безмежно
Живи! — сріблясте, вічне
Я чую в цей бадьорий час.
На тротуари жваві очі
Калюжі викраяні в
Безкрайо, заздро і охоче,
Кравець я, по бульках-голках.
Цей ясен зовсім збожеволів
Нащо прискавкою? не мить!
А проте промінь ще не кволий,
Як прас по змоклі
Не витримав, хапнув
І голкою стьобнув притьмом,
І ниток білії рядочки
Вперед, вперед! бігом, бігом!.
