Весняне оповідання

Гість-веснянка!

Гість-веснянка!

І полетіло по покрівлі злото.

Цвіте глодом.

Беру я квач,

І по дахах

В блакитній

Розстеляю і розстеляю фарби китайку.

Гість-веснянка!

Гість-веснянка!

Моя

До мене, малеч, молодь… всі!

Коханко-сонце,

Свої сріблясті, ясні вії.

Малюю.

По даху мій квач пливе,

Неначе поруч хтось зі мною,

І ніби

Квачує іншою

Незримі

І розсміявся раптом дзвінко:

То пензель — промінь золотий

В покрівлю заздро з чохом дзінькав.