Чого являєшся
У сні?
Чого звертаєш ти до
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову
У тьмі?
Чого являєшся
Усні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала
Оті ридання голосні
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці – минаєш,
Вклонюся – навіть не
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими
І як літа вже за
Свій біль, свій жаль, свої
У серці здавлюю на дні.
О, ні!
Являйся, зіронько,
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне,
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного
Гріха!
