Елегія

Лікарня.

Гармидер і крик божевільної баби.

Немає глибокого неба,ні поля з ярами,

Чогось забарилась любову вінку із

Один я на світі,мов Юда в гаю на вірьовці!..

І бурі затихли,вітри не летять;пожовклий листок із верби не впадена ковдру,що тіло моє обляга, —не згадає про рідне село,садки та

Гей,хто на горах!

Чи чуєте свист над лугами Вкраїни?

До моря луною озвалося птаствопо ріках та тихих

Ото моя воля сполохала сонних!

Весна пролетіла в долинах,з боків її сонце лилось у ріллю…згубила кирею в подільських полях,а воля вдягла,мов зірниця креснула над ставом вечірнім…шапку зірвала з лісів Буковини,віками у хмарах шуміла;коня в Чорногорах

Свист!

І летить по Вкраїні,летить з моїм серцем!

Стелеться грива,як буйні жита золоті на полях,ясного, як сонце, коня.

Розкинулись поля-киреї на тисячі верст!..

Зірки замітають на

У зоряних зливах летить моя воля;зоряну куряву губить землею!..

Летить через ріки,степами,лісамина північ далеку.

Над фйордом глибокимсерце положить моє…горою придавлять там бурі його,снігами притрусять,лісами покриють.

У місячні ночі на скелях гориспіватимуть скальди про думи морівта любов у відважних варягіву пущах норвезьких.

І ти, моє серце, під снігом півночірозквітнеш, як мох,од пісень про любов!1921 р.