Я уникав кохання та приязнізавжди і на землі, і на річках,неначе спільної кімнати в лазні,де тільки ґудзики на сорочкахі всім і кожному ще не відоміі ніби грають ролю таємниць,що не даються сумніву, ні втомі,неначе в червні щебетання птиць.
І там вночі, де садові зідхання,а вдень гукання на ставу качок,я уникав про дружбу та коханнянайнебезпечніших своїх думок.
Я уникав і жив, щоб уникати,і серце призвичаював дармаєдину волю в світі почувати,якої, мабуть, вже ніде нема.
Аби не бути рівним ні тварюці,ні дереву, ні мусі, ні траві,ні тій людині, що для революційпожежі припасає в голові.
Я уникав, щоб поглядом стороннімдивитися на сонце та зорю,мов на каструлю в себе на долоні,в якій щоденно снідати варю.
І хоч проглянути не зміг крізь вітипервопричини і всьому кінця,але здолав щасливо зрозумітиоб’єктивізм космічного Творця.
І я до Бога не ішов, а линув,не почуваючи тремтіння ніг,та перервати рідну пуповину,що в’яже до землі мене, не зміг.
Бо ось вночі з дзвіниць, де сич віщує,я не почув годин звичайний лік,але той хід, що тільки серце чує,коли підходить п’ятдесятий рік,в Баварії я став, мов гострий колосабо мов з хмари спущена стрілаз бажанням-тугою почути голосз далекого черкаського села:щоб дівчина співала під вербою,полощучи на кладці сорочки,і щоб кричали десь за рогозоюз сороками білесенькі
Щоб дівчина співала про знемогуодного серця в дальній стороні,яке щодня збирається в дорогутуди, де скрізь немає вже
Я уникав приязні, мов загину,і сорочки, купаючися, дер…і, гей, в Баварії за пуповинуземля мене шарпнула ось тепер!
І де б уже не полоскав я п’ятиі ніс у мандри торбу та жалі,та знаю добре, знаю, мов проклятий,що скрізь немає волі на землі!
