Василю Земляку

Чи то було мені, чи снилося мені

Синіли груші, груші чи смереки,

Як чорнобривий шлях у срібному

Проліг мені із коником сивеньким.

Я вийшов і пішов.

Я йшов один, як перст,

І коник мій зі мною сивів поруч.

Був день праворуч, ніч була ліворуч,

І чорнобривий шлях лежав між ними з верст.

Стояла дивовижна світлотінь!

На всі часи всевічна, невіджита,

Вона була прекрасна, як теплінь,

Вона була як чоловік і жінка!

В ній все було від щастя.

І весна

Від голубого прожилку до крони.

І зрозумів я — лиш вона одна,

Та чорнобривий шлях, та сивий коник!

І я сказав: пробудьте мені

В моїм труді, в душі моїй і долі,

Аж доки цвинтаря непоминучий

Не склепить мої очі захололі.1971