Павло Глазовий

Докоряє дід старенький внукові малому:— Я, як був таким маленьким, не брехав нікому.
Засвітилися лукаво очі у хлоп’яти:— А як стали вже великим, почали брехати?

— Мав я, куме, собача — ну, на всю округу!
Узнавало по очах злодія, хапугу.
Як зустріне десь того, хто хапає, краде,
Загарчить, аж зашкварчить, тут же і насяде.— А куди ж те собача ти подів

Зустрілися на дорозі Муза і Жанетта.
У Жанетти під пахвою журнал і газета.— Ти подумай тільки,
Музо!
Пишуть у журналі

Підросла у мами доня,
Гарна, жвава — хоч куди!
Мати рада.— Де ти, дівко?
Принеси мені води.

Підмостивши під щоку шапку й рукавиці,
У вагоні дядько спав на вузькій полиці.
Раптом поїзд загарчав і спинився в полі.
Із полиці дядько бух!

Три машини біля двору різко зупинилися.
Із машин мужчини вийшли, дідові вклонилися,
Привітались та й питають:— Як ви поживаєте?
Заглядаєте до клубу?

— Де взялися ми? — онуки спитали в бабусі.
А бабуся пояснила в старовиннім дусі:— Тебе знайшли на капусті, тебе — в бараболі.
Тебе знайшли під вербою, тебе — на тополі.
Тебе знайшов на соломі біля клуня татко…

— Чуєш, тату, — син питає, — що таке хамелеон?— Відчепися, я не знаю, — каже Филимон.— Чуєш, тату, ще спитаю.
Що таке аукціон?— Відчепися, я не знаю, — злиться Филимон.
Мати сердиться на хлопця: — Ну чого ти пристаєш?
Батьку навіть…

Чоловік як сяде бритись, так і почалося:— Ну й дере ж клятуща бритва!
Просто рве волосся.
І не витримала жінка: — Це вже ти
Я картоплю нею чищу, так бере ж чудесно.

Любим моїм землякам-
Мені хоч очі зав’яжіть,
Я і вночі
Старий кар’єр, де батько

Як пішли у баню митись молоді солдати,
Відпросивсь один єфрейтор цигарок узяти.
У ларку сидів привітний дядько сивочубий.— Як там служиться, — питає, — голубе мій любий?
Послужив і я, синочку, у такому ж роді.

Жінка смика чоловіка: — Нахилися нижче.
Перед нами он дівуля спить, аж носом свище.
Чоловік увесь затрясся, засичав: — Іди ти!
Треба було задля цього ще й мене будити.

Серед ночі в завірюху стука хтось до хати.— Гей, хазяєчко, чи пустиш переночувати?
Документи покажу вам.
Я боєць піхоти.
Ми в похід ходили вчора.

Стрів на вулиці
Панько Сарана.— Здрастуй, — каже. — Познайомся:
Це моя жона.— Дуже радий, дуже радий!
Вигукнув Матвій.

Повернувся першокласник із занять додому.
Ніс в чорнилі, мов мазнули квачиком по ньому.— Що з тобою, мій синочку? — засміялась мати.
Та невже ти в школі носом учишся писати?— Смійся, смійся, — каже хлопчик. — Зараз ти…

Оббивати чорним двері увійшло у моду.
А за тими за дверима сидить син народу.
У приймальні під стіною від вікна до
Натопталось щонайменше сорок душ наоду.

— Мав я, брате, жінку — ідеал краси.
Талія тоненька, наче у оси.
А тепер змінилась, а тепер — не
Трохи зіпсувала зайва повнота.

Стрепенулася завіса, тихо розійшлася.
В темнім залі все завмерло.
П’єса почалася.
Здоровенний, широченний стіл стоїть на сцені

Пожалійте, люди, карапуза Сашу:
Дуже він не любить їсти манну кашу.
Каже: — Як пожежником стану я колись,
Потушу пожежі, де б не зайнялись.

Батько добре влаштував здоровила Яшку:
У їдальні робить він, варить суп і кашку.
Якось Яшці дід-сусід заявив сердито:— Ти б при силі при такій міг чавун варити.— Відчепися, — буркнув той. — Я людина скромна.
З мене вистачить плити.

Принесла з базару бабка бублика онучку.— Я гостинчика купила, — тиче йому в ручку.
Дід схопився: — Де купила?
Десь не в магазині?
Дай поглянути, чи можна це давать дитині.

Всі дивуються з Панька: як придбав він дачу?— Я уміло, — каже той, — грошенята трачу.
Научився відкладать гроші помаленьку.
Хтось купує коньячок, я беру біленьку.
Хтось купує шоколад, я купую пончик.

Приключилась ця пригода у лиху годину,
В чорні дні, коли фашисти вдерлись на
Їдуть разом у вагоні офіцер дебелий,
Гарна дівчина, бабуся і хлопчак веселий.

На розпеченому пляжі лає даму дама:— Та яке ж це виховання? Та яка ж ви мама?
Та скажіть же ви що-небудь вашому синочку.
Він же кидає грязюку на мою сорочку.— То якрах не мій синочок, — дама гордо мовить.
Мій он вашим капелюшком…