Моя шахта

Любим моїм землякам-

Мені хоч очі зав’яжіть,

Я і вночі

Старий кар’єр, де батько

Довбав колись руду.

Я змалку знав, які

Вкладаються труди,

Щоб крізь каміння і

Пробитись до руди.

Серед кар’єрів і

Дитинство прогуло,

Я став поетом, і

В глибини потягло.

Я пробивався крізь нудьгу,

Сипучу і тверду,

І сміху поклади шукав,

Як золоту руду.

Іде продукція

Повільно “на-гора”,

А пильні критики

Біля мого копра.

Один говорить: — Це — руда.

А другий каже: — Ні!

А ще якийсь свої

Приписує мені.

Я їм сказав би: злазьте

Та спробуйте довбать.

Це вам не те, що

З порадами давать.

Одне — трудитися вгорі,

А інше — в глибині.

І ще таке сказати

Хотілось би мені:— Якщо руда — нехай мій

Видзвонює, мов сталь,

А не руда — то не

І не великий жаль.

На другу зміну стане хтось,

Коли я геть піду,

І краще видасть

Ту золоту руду.

Нехай то буде мій земляк,

Простий шахтарський син,

Що сміх добуде не з верхів,

А з трудових глибин.