Іван Котляревський

Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться
О, як моє болить серце,
А сльози не ллються

Частина
Еней, попливши синім морем,
На Карфагену оглядавсь;
Боровсь з своїм, сердега, горем,

Частина
Еней був парубок
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,

Частина
Еней-сподар, посумовавши,
Насилу трохи вгамовавсь;
Поплакавши і поридавши,

Частина
Біда не по дерев’ях ходить,
І хто ж її не скуштовав
Біда біду, говорять, родить,

Частина
Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засердчить;
І зараз тяглом закишкуєш,

Частина
Зевес моргнув, як кріль усами,
Олімп, мов листик, затрусивсь;
Мигнула блискавка з громами,

Ой я дівчина полтавка,
А зовуть мене Наталка
Дівка проста, некрасива,
З добрим серцем, неспесива

Сонце низенько, вечір близенько,
Іди до мене, моє серденько
Ой вийди, вийди, та не барися,
Моє серденько, розвеселися

Чого вода каламутна
Чи не хвиля збила
Чого ж я смутна, невесела,
Чи не мати била