Антонич Богдан-Ігор

В маленькій келії душно, запах сірки
Засушений, мов сірка, жовтий магв реторту п’ялить очі, повні спраг
Червоний біс регочеться із дірки
Мов кльоша, золота над всім оманата опар в куреві кімнату губить

Комети, що цвітуть хвостами, наче пави,червоні шиби моря в олив’яних рамах,де скелі льодові під снігом кучерявимрозсунулись поволі, мов таємна брама
На бурунів хребтах качаються тюлені,звірята сходять з зодіака, й червонієу сяйві магнетичних ...

На синьому безмежжі океану,де не догляне навіть людське око,високо, аж до хмар, в імлах глибокосамітний острів серед хвиль пеану
На острові, так каже казка,теменні скарби десь лежать закляті
Горять моряцькі очи у завзятті,жага бушує в ду...

Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені”
Я — закоханий в житті
Привітання життя”
З першої книжки

Примарні камениці і коші подвір’їв,мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи,провалля ночі, що його ніхто не зміряв,і смуток темних брам, і цвілі млосний подих
Зім’ятий і заляпаний паперу клаптик,коротка, проста записка:
Ніхто не винен,злоч...

Страдальна
В темну, чорну нічвіяли вітри
Срібних зір не ліч;мерехтять лиш три
Три самітні зорі,наче сльози три,наче перли в морі,віяли вітри

Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюетитяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюремі в’язнів по ночах відвідують коханки і комети,і місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром
Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво

Мистецтво поезії II, 4Захоплений дітвак,захоплений красою,один із тих бурлак,які живуть росою
Захоплений до краю,мов барва в рожі згусла
Нічого більш не маю,лишень кедрові гусла
Для Нього хочу грати,рукою в гусла бити

На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня,на хмарі хмара — срібний мур, під муром виють лиси
Від зір, мов струни, шнури листя над землею скісно,гриби рудими тарілками дзвонять в хорах лісу
Оркестр рослинних голосні пузони-пні дубов...

Мініатюри сонця — яблуко натхненняна дереві життя — на дереві мистецтва,і творчість, наче присуд, творчість невмоленнаі з світом торг красою — муз скупих купецтво
За кожен кусень щастя кара
Тільки обрійузором кола вчить про досконалість ...

Книга прочан 3
Дорога жовта під ногами,блакитне небо понад нами
Іду незнаними шляхами
Людина — вічний пілігрим

В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені
Тепер — де б я не був і коли-небудь,я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені
А як зійшов...