І станом гнучим і красою

І станом гнучим, і

Старії очі веселю.

Дивлюся іноді, дивлюсь,

І чудно, мов перед святою,

Перед тобою помолюсь.

І жаль мені, старому,

Твоєї божої краси.

Де з нею дінешся єси?

Хто коло тебе в світі

Святим хранителем твоїм?

І хто заступить? хто

Од зла людського в час лихий?

Хто серце чистеє

Огнем любові, хто такий?

Ти сирота, нема нікого,

Опріче праведного бога.

Молися ж, серце,

І я з тобою.

Щось

Мені вже зазирає в очі,

І я вже богу не молюсь,

Уже й на тебе не дивлюсь.

Мені приснилось: ти вже мати,

Не в оксамиті, не в

Твоє голоднеє

І в’янеш ти, а дні летять,

Несуть все добре за собою,

Уже й надію понесли,

А ти осталась на

Одна-однісінька; з

Єдинеє добро було

Твоє дитя, поки росло,

В колодочки поки вбивалось.

Оперилось, і ти осталась,

Стара і немощяа.

Людей,

Людей неприязних

І Христа ради

Коло зачинених

Старії руки.

Отак я іноді тобою,

Тобою, серце, молодою,

Старії очі веселю.

Дивлюся іноді,

На стан твій гнучий, і за

Тихенько богу помолюсь.

Молися й ти, з святого

На тебе, серце, не

Твоя і доля і недоля.

Перша половина 1850 г.