Була колись шляхетчина,
Вельможная пані;
Мірялася з москалями,
З ордою, з султаном,
З німотою… Було
Та що не минає?
Було, шляхта, знай, чваниться,
День і ніч
Та королем
Не скажу
Або Яном Собієським:
Ті два
А іншими.
Мовчки панували.
Сейми, сеймики ревіли,
Сусіде мовчали,
Дивилися, як
Із Польщі втікають,
Та слухали, як
Навісне гукає.“Nie pozwalam! nie
Шляхта репетує,
А магнати палять хати,
Шабельки гартують.
Довго таке творилося,
Поки не в
Запанував над
Понятовський жвавий.
Запанував, та й думав
Приборкать трошки… не зумів!
Добра хотів, як дітям мати,
А може, й ще чого хотів.
Єдине слово “nie
У шляхти думав одібрать,
А потім… Польща запалала,
Панки сказилися…
Гонору слово, дарма праця!
Поганець, наймит
На ґвалт Пулавського і
Встає шляхетськая земля,
І — разом сто конфедерацій.
Розбрелись
По Польщі,
Волині,
По Литві, по
І по Україні;
Розбрелися та й
Волю рятувати,
Полигалися з жидами,
Та й ну руйнувати.
Руйнували, мордували,
Церквами
А тим часом
Ножі освятили.
