П С

Не жаль на злого, коло

І слава сторожем стоїть.

А жаль на доброго такого,

Що й славу вміє одурить.

І досі нудно, як

Г о т и ч е с к и й   с   ч а с а м и   д о м;

Село обідране кругом;

І шапочку мужик знімає,

Як флаг побачить.

Значить,

У себе з причетом гуляють.

Оцей годований кабан!

Оце ледащо.

Щирий пан,

Потомок гетьмана

І презавзятий патріот;

Та й християнин ще до того.

У Київ їздить всякий год,

У свиті ходить меж панами,

І п’є горілку з мужиками,

І вольнодумствує в шинку.

Отут він ввесь, хоч надрукуй.

Та ще в селі своїм

Перебирає.

Та

Таки своїх байстрят з

У год подержить до хреста.

Та й тілько ж то.

Кругом паскуда!

Чому ж його не так зовуть?

Чому на його не плюють?

Чому не топчуть!!

Люде, люде!

За шмат гнилої

У вас хоч матір попроси,

То оддасте.

Не жаль на його,

На п’яного Петра кривого.

А жаль великий на людей,

На тих юродивих

Друга половина 1848,

Косарал]