Відлуння “Йдуть дощі неситі”


Йдуть дощі неситі на сніги нечисті,не згадаю гадки і не змислю мислі.

Збавлене чи збуте,стерте чи забуте,березень минувся чи прожився лютий?

Зменшується білість, чорнота зростає,крапелини спілі віття угинають —стончуються пучки, і долоні в’януть —падають додолу персні олов’яні,котяться поволі по землі

І княпіє ворон на

Він, струсивши сльоту, мов під крила горнебілі латки снігу в свою пам’ять

Видко йому, видко пляму на подині:чорноту відбитка, згадку про людину.

Не згадає гадки і не змислить мислі:відкіля ця латка? хто у землю втиснув?

Що ні дощ не змиє, ні сніги не збілять —крізь ріллю рахманну виступає сіллю.

Ворон не згадає.

Пригадає простір,бо в його огромі не вщухає постріл.***

Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий