Рука


Тільки й видно було, що руку,а за нею не розпізнати імені,ані змісту очей, ані жодного звуку.

Тільки широка долоня, ширша за світ.

Гойдати колиску, місити тісто, пестить тиху кульбабу.

О руко!

Няньчиш вогонь, запліднюєш землюі кладеш камінь на межі з холодом,благословення твоє п’ятиперсте відкриває простір,вперед простерта — іде… іде…

Піднята вгору — то спрага неба,і зшивається очерет, щоб падать на землю,і підноситься вежа, щоб далеко глянуть з-під руки.

За небом — небо, за обрієм — обрій,а внизу — джерела,ось тут — рука лягає на землю: насіння,ось тут — це оселя, криниця, нива,тут — це ти,утверджую себе рукою,рукою впотужнюй,відкривай долоню — хай будуть друзі,здрастуйте, ви!

З руки в руку — щирість,передай келих,поділи хліб,візьми цілушкуі приклади до серця

Рука, що стискає горло,завжди скоцюрблена —в гнізді долоні вигріває камінь,вона ділить землю на схід і захід,вказівним пальцем визначає північі тицяється на південь — вода скляніє.

Все мало, мало,бо т а м її т у т.

О руко, будь проклята!

Бо ти наділа залізні наперстки і пустила вогонь,зашморг пустила гуляти по світуі кинула камінь в простерту долоню.

Трухне колиска, гіркне тісто,але назустріч встає долоняі ловить стріли.

О руко-рученько, листочку кленовий,губами виймаю стрілуі цілую пучки:велику, вказівну, середню, підмізинець, мізинчик…— Здрастуй, руко!***

Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий