Цар природи

Золота маска сонця впікалась в обличчя:запечатувавсь дух, очі піт

Та й висока ж ціна за дешеве величчя —знеосіблений лик, зверху плівка

Облягає всю плоть золота оболонка,і стає захисною глуха нагота;затікає за шкіру розтоплений тонкодля увічнення тіла безсмертний метал.

Та з’єднатись не може життєва тканиназ цим нетлінним литвом та з байдужжям його;гине в стисках металу рухома людина —кожен вигин душі обпікає вогонь.

Крізь прорізи очні можна викричать муку,а крізь щілини губ можеш видихнуть гнів,бо живцем запікають у форму спонуки,та ж не викричить розум розпечених слів.

Навіть м’яз не здригнеться під плівкою страху,кожен подих в легенях роздмухує жар.

Збігло сяйво з цих лат, позосталася бляха,а в ній попіл, ім’я ж йому — цар…***