Осип Маковей

Ось блиснув метеор і згас,
Як у життю щасливий час
І на всесвітнім
Лягли десь відламки зорі

Маленька хата, як коробка,загата з листя під вікном,кошниця, наче солі товпка, —усе вже спить осіннім сном
У хмарі сонця і не знати,в тумані тихе поле спить,собачка вилізла з загати,раз гавкнула — і вже мовчить
Причулося
Се вітер го...

В темних горах, при окопах, у болоті,там зійшлися два вояки по роботі
Не зійшлися, тільки впали край дороги,поранені: сей  — у плечі, той  — у ноги
Один стогне:
Тату милий, мамо

Сидять пани над Невоюта поникли головою,місяцями раду радятьнад правами, що не вадять,що не вадять з них нікому —все лишають по-старому
Межи ними пан граф Віттевсе лиш каже:
Ви заждіте
Я придумаю вам Думу,що наробить много шумунад Н...

Полетів би я на Українуне конем, а бистрим самоходом,щоб натішитись своїм народом,щоб поглянути на ту країну,що так довго у неволідожидала щастя й доліі діждалася спасення,свого воскресення
Не пропустять чати самоходанапоперек вченої Європи,с...

Ти  — як сон, ти  — як весняна казочка,
Бо ти й казка моєї сумної душі,
Що до мене часом прилетиш, мов та
І щебечеш мені у вечірній тиші

Зчорнілі гори небозвід підперли,підніжжя гір у хмарах застрягли,у пахощах вогких ліси завмерли,і сонні мари дебрі налягли
І сниться горам сторона далека,де вічним сном страшні пустині сплять,без гір, без вод, кругом смертельна спека, —ліси ст...

Коли помрем і заростем квітками,
У споминах ще оживем не раз,
Аж поки поруч з нашими
Заснуть усі, що пам’ятали нас

Мені здається: я не жив,а тільки все збирався жити,чогось шукав, за чимсь тужив,бажав комусь весь вік служити;аж ось і молодість минула,не живши, втомлена заснула
І день прийде, як та сльота,я довгу панахиду
Прощайте, молоді літа
не...

Був монастир, а в нім черці —відлюдки тихі, богомільніі в’язні віри добровільні,що в божому жили страсіі словом правди та хрестомборолися колись з гріхом
Тепер вже тих черців нема,свічки не сяють в їх святині, —там сірий пил і сіра тьмапокрил...

Помер рекрут в непривітній столиці,здалека від свого села,від матері, убогої вдовиці,від любки, що в селі жила
Помер, не бачивши у час конанняні слізки жалю, ні зітхання
І вже його везуть на чорнім возі,в могилу піп його веде,музика грає...

Коли помрем і заростем квітками,у споминах ще оживем не раз,аж поки поруч з нашими кісткамизаснуть усі, що пам’ятали нас
І буде се вже наша смерть остання,наш порох вітер світом розжене;прийде весна, прийде пора кохання,а нас ніхто й ніколи н...