«Помер рекрут в непривітній столиці»

Помер рекрут в непривітній столиці,здалека від свого села,від матері, убогої вдовиці,від любки, що в селі жила.

Помер, не бачивши у час конанняні слізки жалю, ні зітхання.

І вже його везуть на чорнім возі,в могилу піп його веде,музика грає марша по дорозі,гурток вояків мовчки йде.

Лише не видко біля домовинині матері, ні любої дівчини.

Помер рекрут, і труби грають

Йому, байдужому в труні;під віком жалісної гри не чутно,бо він лежить у вічнім сні.

Вже дзвонять дзвони на цвинтарній брамі  —вітають гостя, що спочине в ямі.

А там в селі його убога матидо нього пише лист

Мій сину наймиліший, що чувати?

Чому не пишеш, чи гнівний?

Кланявсь Настя Василеві

Чи ти приїдеш на різдво додому?…»