Помер рекрут в непривітній столиці,здалека від свого села,від матері, убогої вдовиці,від любки, що в селі жила.
Помер, не бачивши у час конанняні слізки жалю, ні зітхання.
І вже його везуть на чорнім возі,в могилу піп його веде,музика грає марша по дорозі,гурток вояків мовчки йде.
Лише не видко біля домовинині матері, ні любої дівчини.
Помер рекрут, і труби грають
Йому, байдужому в труні;під віком жалісної гри не чутно,бо він лежить у вічнім сні.
Вже дзвонять дзвони на цвинтарній брамі —вітають гостя, що спочине в ямі.
А там в селі його убога матидо нього пише лист
Мій сину наймиліший, що чувати?
Чому не пишеш, чи гнівний?
Кланявсь Настя Василеві
Чи ти приїдеш на різдво додому?…»
