Коли помрем і заростем квітками,
У споминах ще оживем не раз,
Аж поки поруч з нашими
Заснуть усі, що пам’ятали нас.
І буде се вже наша смерть остання,наш порох вітер світу розжене;прийде весна, прийде пора кохання,а нас ніхто й ніколи не спімне.
Аж вийде раз колись дівча
В полудне ясне в тихий, сонний ліс
Неждано серце защемить
І ясний світ померкне їй од сліз.
Се нас вона побачить і почує,
Мов сон і казку із старих часів;
Закриє очі й тяжко засумує,
Заслухавшись у тихий сон лісів.
Ти — як сон, ти — як весняна казочка,
Бо ти й казка моєї сумної душі,
Що до мене часом прилетиш, мов та пташечка
