Привіт Україні

Вітай, дорога Україно моя!

Чи дужа ти, нене, здорова?

Пропали і воля, і сила твоя,а все ж ти й сьогодні чудова!

От гарно, що раз довелося менідо тебе навідатись, нене,  — гей-гей!хоч не давнім свобідним шляхом,а з жовтим пашпортом в кишені!

Так нас розділили граничні стовпи,жандарми, солдати і варти,що вже українці не знають, хто ми,а ми про них відаєм з карти.

Як се нагадаю, то сльози течуть,та гріх проливати їх марно:най плачуть уже українські співці,вони то уміють

Та як же живеться,

Вкраїно, тобі?

Ні вітру від тебе, ні хвилі!

На турка збираєшся, може, іти,чи вже й говорити не в силі?

Прийми мене, мати: я рідний твій син,редактор з-над синього Прута;не бачив я досі тебе ані раз,писав про тяжкі твої пута.

Вся сила моя і вся слабість моя  —сталеве перо і чорнило;списав я паперу вже скрині цілі,аж людям читати немило.

А все лиш про тебе,

Вкраїно моя,про тебе, заплакана мати;все думав, де взяти тобі хустинок,щоб мала чим сльози втирати.

Не плач, а радій, що не маєш ти щесвоїх редакторів з чорнилом,а то як списали б тебе ті пани,не вмитись тобі уже

Не плач,

Україно, і в горі-журбі,не плач над Дніпром і над Доном,бо ми як зачуєм твій плач, то й собіревем, як воли, за кордоном.1897