Ліна Костенко

В маєтку гетьмана Івана Сулими,
В сучасному селі, що зветься Сулимівка,
До кінських грив припадені грудьми,
Промчали хлопці — загула бруківка

Готичні смереки над банями буків,гаркаві громи над країною крон
Ночей чорнокнижжя читаю по буквах,і сплю, прочитавши собі Оріон
А вранці повстану
Обуренням серця,веселим азартом очей і ума

Ісус Христос розп’ятий був не раз
Там, на Голгофі, це було уперше
Умер од смерті, може,— від образ,і за життям не пожалів, умерши
А потім розп’яли на полотні,у мармурі, у гіпсі і в граніті

Було нам тоді не до сміху
Ніч підняла завісу –біла симфонія снігупливла над щоглами лісу
А ліс, як дрейфуюча шхуна,скрипів, у льоди
І хлопець, зворушливо юний,сказав із дорослим смутком:– Ти пісня моя лебедина,останнє моє

Гроза проходила десь поруч
Було то блискавка, то грім
Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін
Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі

І я не я, і ти мені не ти
Скриплять садів напнуті сухожилля
Десь грає ніч на скринці самоти
Десь виє вовк по нотах божевілля

Виходжу в сад, він чорний і худий,йому вже ані яблучко не сниться
Шовковий шум танечної ходийому на згадку залишає осінь
В цьому саду я виросла, і вінмене впізнав, хоч довго придивлявся
В круговороті нефатальних змінвін був старий і...

… І не дивуй, що я прийду зненацька
Мені ще ж побороти переляк
На штурм Бастилій – просто
На Сенатську

А затишок співає, мов сирена
Не треба воску, я не Одіссей
Вже леви ждуть, і жде моя арена
Життя, мабуть,— це завжди Колізей

І засміялась провесінь: — Пора
—за Чорним Шляхом, за Великим Лугом —дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра —усі ідуть за часом, як за плугом
За ланом лан, за ланом лан і лан,за Чорним Шляхом, за Великим Лугом,вони уже в тумані — як тума...

І скаже світ:— Ти крихта у мені
Ти світлий біль в тяжкому урагані
Твоя любов — на грані маячніі віра — у наївності на грані
Що можеш ти, розгублене дитя,зробити для вселюдського прогресу

Добридень, люди
Вбитий на снігу,я спам’ятався в зоряній пустелі
І все, що має на землі вагу,осипалось, як мертві імортелі
Там, на землі, щось падало, цвіло,було рожеве, синє і зелене