Наснився мені чудернацький базар:під небом у чистому полі,для різних людей,для щедрих і скнар,продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,а другі – як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,душею покликала очі…– Ти, все одно, не візьмеш мене,
Сказала вона неохоче.– А може візьму?– Ти собі затям, –сказала вона суворо, –за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.– То хто ж ти така?
Як твоє ім’я?
Чи варта такої плати?– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:минула ніч.
І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –у мене жодних претензій немадо Долі – моєї обраниці.
