Пливли ми ввечері лиманом

Пливли ми ввечері лиманом.

Моторчик чахкав спроквола.

Десь там за морем, за

Уже Туреччина була.

Співали пісню ми про

І про турецького царя,

Як Байда стрілами

Царя у голову ціля.

А хтось виводив тонко-тонко,

Гули замріяні баси.

В туман, лиман, у річку

Впадали наші голоси.

І так нам вільно, так повільно,

Таке роздолля степове!

Що так ніхто і не помітив,

Що човен далі не пливе!

Чи, мо, наскочили на камінь?

Чи, мо, бензину вже не є?

Підводне царство з

Нам зрушить з місця не дає.

А ми ж про це не мали й гадки.

Сміється Байда з далини:— Що, доспівалися, нащадки?

Зіпхніться перше з мілини.