Кисельов Леонід

Така золота, що нема зупину
Така буйна — нема вороття
В останніх коників, що завтра загинуть
Вчуся ставленню до життя

Рано ще, рано
Ще і мати не
І до мене не гукали:
Вставай,сину

Стати б хоч на менти
Характерником мені
Подарую кожній
Лицаря на коні

Хмари повстяні, немов кирея,
На дахи лягли, на димарі
Ніч, і дощ, і вулиця — над
В далечінь простують ліхтарі

Як у нашому
Кращі в світі ковалі
Що майстри вже, то майстри:
Ремонтують трактори,

Відлине день
І чути в тиші нічній:
Люди, дерева,
Тужно кричать:

Шкода Москви
Вже наче
Від сподівань і пристрастей
І паху бурштинової

Доки буде жити
В теплім хлібі, в барвних снах дітей
Йтиме білим полем
З немовлям, притнутим до грудей

Хай Париж вигукує ідеї,
Хай п’яніє від повстанчих мас
Вже селянська лагідна
Ніж гострить і вдарить в слушний час

Панове, в мене маленьке прохання
Тобто це велике прохання,
Маленьке ж у тому розумінні,
Що неважко виконати його

Коли б тобі горенько та печаль,
То ти б вийшов на вулицю та й кричав
Пісня
Голосять баби на згарищах,

Вулиця довга, немов життя моє
Ридання оркестру і рип чобіт
Попереду цвинтар хрести заламує,
Обабіч городи, паркани, дріт