Хмари повстяні, немов кирея,
На дахи лягли, на димарі.
Ніч, і дощ, і вулиця — над
В далечінь простують ліхтарі.
Ніч страшна, як перша ніч потопу.
В темнім небі чорні корогви,
Ґотика слов’янської Європи,
Празькі замки, краківські церкви.
В темнім небі, наче на театрі,
Сунуть із безодні, із
Обриси Карпат,
Високі Татри,
Чеські села, київські горби.
І до ранку в темряві, в пустелі,
В атомовім сяйві
Молиться сусідка із
Сива католичка з Катовиць.
Борони солдатів, мати божа,
Всі ж бо кревні, всі вони сини.
Від докорів і від куль ворожих,
І вночі від марень борони!1968
