Панове, в мене маленьке прохання.
Тобто це велике прохання,
Маленьке ж у тому розумінні,
Що неважко виконати його.
Отже, в мене маленьке прохання:
Я прошу не стріляти в дітей.
Розумієте, коли летять кулі,
Тим більше, коли падають бомби,
На жорстку землю падають діти.
Ніколиніхто не підійме Їх.
Звичайно, коли вбивають дорослих,
Це теж не дуже приємна річ.
Але зрозумійте, панове,
Вони красиві, в’єтнамські діти:
Чорне волосся, круглі
І дуже мудрі очі у них
Древньої культури відбиток.
А можливо-страждань відбиток,
А можливо — для нас
Азіатський розріз очей.
Ні, ви не думайте, я розумію,
Що є концесії та угоди,
Захист свободи, рівність,
І безліч інших приємних слів.
Та доки на землю падають діти,
Усі наші книги та кінофільми,
Гучні промови й дотепні
Не варті ламаного шага.
Мені не траплялося жодного
Прохати чогось у конгресу
А.
Та зараз в мене маленьке прохання:
Я прошу не стріляти в дітей.1968
