Доки буде жити
В теплім хлібі, в барвних снах дітей
Йтиме білим полем
З немовлям, притнутим до грудей.
Освятивши невимовним
Все прийдешнє, кожну нашу мить,
Йде вона і мов велике коло,
Біле небо навздогін летить.
Про дівочу цноту, про
Не співай, поете, не квили,
Бо іде сьогодні
Тим шляхом, що наші кревні йшли.
Вилами розхитували трони,
Руйнували все старе дотла,
Тільки би Шевченкова
В сніжне небуття не полягла!
Тільки би вона донесла
До свого народу, до людей.
Біле поле.
Біла
Знемовлям, притнутим до грудей.1968
