Шкода Москви.
Вже наче
Від сподівань і пристрастей
І паху бурштинової
У мареві тих марень, тих розмов.
Додому час.
До міста всіх кохань,
Де тополеві вранішні тумани,
Де сірий тулуб вершника
На золотому тлі софійських бань.
Літак аж ніби крилами змахнув,
Натруджений двигун тамує стогін.
Невже мені лишиться тільки
Від тих беріз у весну крижану?
Зелені леза юної
Очистять душу, стешуть білу льолю,
І не відчую ні жалю, ні болю,
А тільки так, смутне: шкода Москви.1968
