Драч Іван

Мороз вже сивий доцвітає,
Вже день од холоду закляк,
А тут, де падолист витає,
Між листом жовтий сяє мак

Хижий вихор тне ножами,
Хиже сонце тяжко спить,
Сон виткими
В міражі мої летить

Це вже не сон — це
Гущінь замшілу прорива,
І ніжним чадом, чудом
Бузкова свічка понад

Ты белых лебедей кормила,
Откинув тяжесть черных кос…                                 В
Одягни мене в ніч, одягни мене в хмари
І дихни наді мною легким лебединим крилом,

Ніч западається
Крикне криком ранок
І сонце вдарить сонцем навсбіч
На лижах вирвусь я за полустанок,

Б’ють кропом у ніздрі осінні базари,
І яблука тяжко на зиму пашать
Дні мчать у непам’ять, як темні хозари,
Принишклим морозом цвіте сіножать

Помаранчева стигла
Горизонту вина подає
Запрягає музика три вітра,
Щоб процокати в серце твоє

Вітре, вітре, дми на ватру,
Постав мені, вітре, варту,
Щоб моя бурханна
Лише сонця була варта

Кохати — нові землі відкривати,
Нюанси свіжі і відтінки нові
Кохати — це щомиті дивуватись,
Це — задихатись з подиву — любові

Єдина, з твоїх
Мені в пам’ятку
Мужчина з крилом
Схилився над юною жінкою

Я — цинкова форма
А зміст в мені — вишні,
Терново-огненні запилені кулі,
Що зорі багряні пили на

Я часто не знаю
Не знаю, де
Стають золоті, де багряно-тривожні,
Не знаю, де міра вготована