Нічний етюд

Не кров з молоком, а кров із ніччю

Про тебе задумуватись весняною

І сльози збирати по твоєму

Тугою всезнаючою рукою.

Ти — спеки настій.

Ти — пустеля палюча.

В тобі заблукати, а потім не вийти.

Ти — пристрасті дикої горда круча,

З якої кидатись несамовитим.

Руки обплетені, вуста

Глибинними незагнузданними пожежами,

І зеленокоса ніжність

Тебе не схолодить своїми одежами.

Зорі б тобі підійшли за намисто,

Та од захоплення

І як ти землі не підпалиш, вогниста,

Мій буйний,мій карий,мій чорний раю!