Драч Іван

Це вже не сон — це
Гущінь замшілу прорива,
І ніжним чадом, чудом
Бузкова свічка понад

Кохати — нові землі відкривати,
Нюанси свіжі і відтінки нові
Кохати — це щомиті дивуватись,
Це — задихатись з подиву — любові

Я — цинкова форма
А зміст в мені — вишні,
Терново-огненні запилені кулі,
Що зорі багряні пили на

Вітре, вітре, дми на ватру,
Постав мені, вітре, варту,
Щоб моя бурханна
Лише сонця була варта

Єдина, з твоїх
Мені в пам’ятку
Мужчина з крилом
Схилився над юною жінкою

Б’ють кропом у ніздрі осінні базари,
І яблука тяжко на зиму пашать
Дні мчать у непам’ять, як темні хозари,
Принишклим морозом цвіте сіножать

Хижий вихор тне ножами,
Хиже сонце тяжко спить,
Сон виткими
В міражі мої летить