Драч Іван

Я — цинкова форма
А зміст в мені — вишні,
Терново-огненні запилені кулі,
Що зорі багряні пили на

Перо, мій скальпелю вогненний,
Ти мій жорстокий лиходій,
Мій дикий поклик цілоденний,
Первоцвіт мій, перволюб мій

Помаранчева стигла
Горизонту вина подає
Запрягає музика три вітра,
Щоб процокати в серце твоє

Десь там, у найвищих глибинах,
Десь там, у найглибших висотах,
Таємниця вродилося, як пелюстина,
Як бджола в золотистих сотах

Що несеш мені в тихому імені,
В зливі кіс, перевитій, важкій
Що нашепчуть вуста твої
Несповитій тривозі моїй

Ти вбив свій горизонт і небо отруїв,
Дав дулю сонцеві і плюнув в очі хмарі
Живеш повзком і помисли
Ростиш в клоаці з підлістю у парі

Мороз вже сивий доцвітає,
Вже день од холоду закляк,
А тут, де падолист витає,
Між листом жовтий сяє мак

Я часто не знаю
Не знаю, де
Стають золоті, де багряно-тривожні,
Не знаю, де міра вготована

Не кров з молоком, а кров із ніччю
Про тебе задумуватись весняною
І сльози збирати по твоєму
Тугою всезнаючою рукою

Б’ють кропом у ніздрі осінні базари,
І яблука тяжко на зиму пашать
Дні мчать у непам’ять, як темні хозари,
Принишклим морозом цвіте сіножать

Сто років — зморшка на чолі Землі
Всесвітні війни, революцій
Дніпро до ніг стежиною
І котить славу в сиві верболози

Одна кімната — наліво,
Друга кімната — направо,
Моя кімната — посередині
В одній кімнаті

Хижий вихор тне ножами,
Хиже сонце тяжко спить,
Сон виткими
В міражі мої летить

Кохати — нові землі відкривати,
Нюанси свіжі і відтінки нові
Кохати — це щомиті дивуватись,
Це — задихатись з подиву — любові

Чому ти серце, все болиш частіш
Пора б тобі вже бути бронзовіш,
А ти кипиш, од муки розпанахане,
Вогонь горить буйніш — не тихне і не тахне

Вітре, вітре, дми на ватру,
Постав мені, вітре, варту,
Щоб моя бурханна
Лише сонця була варта