Оксана Лятуринська

* *
І знову цілу ніч верзлося:біжу зацькований, мов звір,і слід кривавиться на росах,і піт рудий туманить зір
І знову бачу світ багряно
За мною полум’я і дим,гаряча заграва над станом,безправ’я над добром моїм

* *
Устами славленастріла стужавлена
Хвалена, хвалена,в отруті калена
Стріла окрилена,стріла доцілена

* *
На озера на глибокізалюбки виходить лебідь,а орел ширяє в небі,а орлу подружить сокіл
Із країн південно-синіх,із країн лише далекихщовесни летять лелеки,носять вісті провесінні
* * *

* *
Ти ще не вмер, ти ще не вмер
Через розбурханий Дністерз Дніпра ти видибаєш,
Боже

У луках гра сумна сопілок
Хіба пашня зросла безсило
Чи між пшеничних, житніх пільвродились колоси сліпі
Чи корінь вітер-сонце сушить

Зуб, ратище, копито, пазур
Тут муж ішов на силу вражу
Сурмив тут мамут
Тут ведмідьпечерний вів кошлатий слід

Щастя згублені ключі
Якби їх знайти хутчій
Пошукати в лісі, в полі,запитать, зустрівшись,
Ти горою,

* *
Важкі киреї, золотідалматики та оловіри,і княжі корзна, і щити,ножі, списи, мечі, сокири
Ковтки, підвіски
Барми й гривни

* *
За око — враже око,оселя — за оселю
Благословляйте келих,де хміль нуртує соком
За око — враже око

* *
Один лишився сам на сам
Нема ні кревного, ні друга
І любкою — помститись туга,і туга — подругою дням

Був стрункий, неначе ясень,гарний, мов царенко
Де наш красень, де наш красень
Вмер, вмер молоденький
Ой не вмер він, ой не вмер вінсмертію своєю,не зеленим вкритий дерномдбайливо ріднею

* *
Створив ти землю, оболокий людину дотиком і дихом,чинив добро і діяв лихо,ти повнив дні й вершив ти роки
Являвся пращуру, вогненнозлітав до хатнього порога
На землю ти зсилав Дажбогаі вергав їй сліпу Морену

* *
Ліси ловитв
Опійні ночі
Звір затремтить, птах затріпоче

Не знаю, як це почалось
Прийшов, намовив мені хтось
Чи серце схаменулось: —
Мало