Джохар Дудаєв
Він народився у вагоні,
В тюремнім темнім ешелоні,
Що віз народ його в Сибір
Йому на маминому
Він народився у вагоні,
В тюремнім темнім ешелоні,
Що віз народ його в Сибір
Йому на маминому
Смерть із Москви летить,
Джохаре,
На поклик брата-холуя
Вона як блискавка із хмари;
Бідна Європо, на небо поглянь
В небі розсипалась кров, наче грань;
Битва за волю відбилась вгорі;
Зорі ридають, немов матері
Нарешті вийшла з пуп’янків листва,
Ростуть чеченські прапори зелені;
Москва (бійці в гарячці та в
Жде гостей на травневі торжества
Немає правди на землі й не буде,
Допоки не зійде Чечня з хреста,
Допоки Ти в її пробиті груди,
Всевишній Боже, не вкладеш перста,
Де ви, грузини, де ж ви, дагестанці
Чечня розп’ята вже; прийдіть
Поглянути, бо скоро (завтра
І вас розпнуть на крицянім мечі
З домовини встає упириця,
Вовча паща на людськім єстві,
Гострі зуби і кігті, мов криця,
Очі — темні дірки в голові
Молюся за чеченські трави,
За терни, за карагачі,
За листя ніжне і шемраве,
Що обернулося в мечі
Із Чечні приходять домовини
Діти України, як вуглини,
Вгорнуті в російську корогву
Плачте, матері, й копайте ями,
Тримайся, дорогий Бамуте,
Бо йде на тебе врем’я люте,
Час крові, полум’я, наруг,
Ідуть убивці і
Як я малим збирався
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила
Червоними і чорними нитками
На олімпійськім
Всі
Ні не всі
Чечні нема,