Де ви, грузини, де ж ви, дагестанці?
Чечня розп’ята вже; прийдіть
Поглянути, бо скоро (завтра
І вас розпнуть на крицянім мечі.
Вгородять довгі цвяхи в руки й ноги,
День заридає, мов гірська ріка.
І будете висіти вздовж дороги,
Неначе однодумці Спартака.
Москва криваво ножицями крає
Підрівнює краї, мов бахрому;
Але Спартак за повстання вмирає,
А ви вмрете за співчуття йому.
За співчуття, котре не варте й кулі,
Ми всі загинем, чуєте, ми всі
І ви також, мої брати поснулі,
Мов на подушці, на м’якій сльозі!***
