Імперія

З домовини встає упириця,

Вовча паща на людськім єстві,

Гострі зуби і кігті, мов криця,

Очі — темні дірки в голові.

З домовини підводиться

Велетенська — плічми до небес.

Цілий світ її лютить і злостить,

І гарчить вона, й виє, мов пес.

І стоїть вона десь на Уралі,

Але тінь її вкрила Париж,

Де міністри, від страху зів’ялі,

Прилягли до землі, як спориш.— Хочу крові! — мов з горла

Загуділо. — Сюди, барани!

І лежить обімліла Європа,

Бо Імперія встала з труни.

Це опівніч.

Налякані зорі.

Але сонце прозріє за мить.

Встаньте, люди, і серце

Ви пробийте, як хочете жить!***