Із Чечні приходять домовини

Із Чечні приходять домовини

Діти України, як вуглини,

Вгорнуті в російську корогву.

Плачте, матері, й копайте ями,

І хрести поставте над синами,

Що пішли вмирати за Москву.

Це за те нам кара із ганьбою,

Що не стали ми самі собою,

Що в законі ницого хахла

На кривавій службі в свого ката

Живемо і гинем, як бидлята,

Прагнучи лиш їдла й барахла!

Це за те нам кара, що

Ми приймали, наче даровизну

Перстень із вельможної руки,

Що світили нам чужі клейноди,

І за них, а не за світ свободи,

Бились ми, захланні жебраки.

Триста літ із нас виймали

І гетьманів брали на катуші,

Жерла нас імперії вошва,

І за те, що стали ми рабами,

Віддали душі собори й храми,

Платить домовинами Москва.

Добре платить, бо й цього не

Слуги, що в андріївськім штандарті,

У кривавім попелі

З чорного розбою, із

Повернулись крадькома додому,

До навік забутої рідні.

Плачте, матері, й копайте ями,

І хрести поставте над синами,

Що пішли вмирати за Москву,

За тупого, п’яного вандала,

І моліться, щоб не

Їх земля в опівніч грозову.***