Це неправда, що ми помрем!
Ти – земля, а я – твій сівач.
Плуг іде – під його
Ти возрадуйся і не плач.
Сокруши свою душу
Пестотливою зливою втіх.
Я ж і сам, як зернина,
Поміж скибами гонів твоїх.
Ми небес глибину збагнем,
Вище зір піднесем колоски.
Ми пшениці незгасним
Пролітатимем крізь віки.***