Борис Грінченко

Вона
Вона
Я бачу — між
Рукав уже з сорочки забілів;

Праця єдина з недолі нас вирве:
Hумо до працi, брати
Годі лякатись
За діло

Весна іде
В повітрі
Далекий крик мандрівних
Вже розітнувсь: ключем вони

Вона співа, що згинули морози,
Що сонце вже засяло в небесах,
Щоб висушить усі блискучі сльози,
Що ще тремтять на травах і квітках

Минає час, минають люди;
Ми всі ждемо того, що буде,
І кажем всі: давно вже час,
Щоб воля та прийшла й до нас,

Весна прийшла
Гаї зазеленіли,
І перший квіт, квіт весняний процвів,
І одинцем самотнім на

Народе мій
Зблукавшись у темноті,
Не бачачи, на знаючи шляхів,
Вбиваючи всю силу на роботі,

Іди у гай
Життя такої
Не стрінеш ти ніде: іди у гай
Співці-пташки туди вже

Вже в далині високій сяють зорі,
Густий туман над озером повис,
І спить земля, і води сплять прозорі,
І тихо спить густий зелений ліс

І світ воскрес
І, працівник великий,
Устав орач і плуг важкий підняв
Де був колись пустир

Ой бурлака
На чужу
Вийшов слави залучати,
А ліг в

Вона співа — і серця
У згуки ті вона перелива,
Горять огнем безмірного
Її пісень пекучії слова