Набік життя, журбо дрібна!
Набік, марні тривоги!
Крізь темний бір до ясних
Прорубую дороги.
Гримить топір, валиться бір,
Тріщать гнилі колоди,
То там, то тут на шлях
Останні перешкоди.
І стогне бір, як дикий звір,
Кінчить життя прокльоном,
А там вгорі грядущі
Дзвенять побіди дзвоном.
Який той спів будучих
Для мого вуха милий!
Який при нім недолі
Марний, смішний, безсилий.
Ти, громе, бий!
Ти, буре, вий!
Не знаю я тривоги.
Крізь горя бір у щастя
Прорубую дороги.
