Життя моє було пустою площиною -- Я мав лупать скалу під сонцем, що сія,
Під краплями дощу і лютою зимою --
Так жили тисячі таких самих як я.
Запізно зрозумів, що слави нам не буде,
Лиш буде рай тому, хто наш сей труд відняв,
Давно було
Дітей маленьких двоє,
Побравшися за руки, по
Лугах підгірських, стежкою
Лице було порепане
В’їдався в очі піт
Я хвацько правив гребкою
Колгоспник в десять літ
Було, роблю що, чи гуляю,
Чи богу молюся,
Усе думаю про
І чогось боюся
Не пригадуй, що було
Не
Дотикатись до заглухлих ран
Вже душа не б’ється в креші неба,