Було, роблю що, чи гуляю,
Чи богу молюся,
Усе думаю про
І чогось боюся.
Дурна була,
Я все виглядала,
Чи не шле за
І не сподівалась,
Що він мене, дурну, дурить.
А серце боліло,
Ніби знало, що так буде,
Сказати не вміло.
А якби було сказало,
То я б не любила,
Може, була б до
У гай не ходила,
А то вранці і
Ходила,
Доходилась — осталася,
Навіки
Дівувати.
Тяжко
У матері в
Старітися.
А
Вже хати не мати!
А ще й досі, чи роблю що,
Чи то так гуляю,
Усе думаю про його,
І сама не знаю,
Чого думаю!
Чого
У той гай ходила?
І за що його так довго,
Так тяжко
Перша половина 1849,
Косарал]
