Ластівка — молодикна синьому небі,скіфський луку відчаї в небо закинутий,з перерваною тятивою.
Ні!
Літера
Р» у слові «стррруна»або занурений на глибину очейсталевий якір,що оброста тривожними думками.
Волів би я дістать його руками.
І вітер підставля мені плече —дістану!..
Мене заякорило небо,а може, небо я заякорив?
Цікаво!
Я — дно його, відтворення
О, ластівко, уламок криці,уламок спогадів лункихпро перецвічені квітки,що руки обпікали,про блискавку, що на арканіводила здичавілий грім,показуючи його усім,про ранок сонячний, купавний,про небо сьогоднішнє і
О, ластівко!***
